Конференція Високопродуктивні обчислення, Київ, 13-15 жовтня 2014

Наскільки незворотнім є технічний прогрес?

Тільки не думайте, що ми слідом за Бріджит Джонс збираємось повідомити вас, що «це міф, коли бажане видається за дійсне». Ні, правда, деякі антропологи всерйоз дискутують питання про стійкість такого явища, як технологічний прогрес. Підстави? Історія людства.

Технологічний розвиток людства не описується однією формулою. Наприклад, на Соломонові острови, над культурним рівнем яких свого часу іронізував Джек Лондон, рослину таро (аналог картоплі) завезли 25 тисяч років тому, задовго до того, як предки європейців покинули печери та додумались до землеробства. Але подальший прогрес там був не завжди настільки впевненим.

Інший класичний приклад – суднобудування часів династії Мін: кораблі Великого флоту, за найскромнішими інтерпретаціями, були 127 м завдовжки та 52 м завширшки. Це більше, ніж перший гідроавіатранспорт ХХ століття Ark Royal, і ширше, ніж атомний авіаносець «Німіц» у ватерлінії. Не тільки китайське, а й світове суднобудування заново досягло такого рівня лише через півтисячі років.

Коребель Великого флоту династії Мін поруч з кораблем Колумба

Модель дев’ятимачтового китайського корабля початку XV століття. Поруч – модель каравели Колумба кінця XV століття.

І тим не менш, по всій видимості, найбільшою загадкою історії технічного прогресу слід вважати не названі вище приклади, а нижній палеоліт. Першим штучно виготовленим кам’яним знаряддя виповнюється 2,6 млн. років, і протягом сотень тисяч років вони зазнавали дуже помірних змін. Чому?

Пояснення примітивністю авторів знаряддя – предків сучасної людини, які не володіли членороздільною мовою, а тому нездатних передавати інформацію, – сумнівне. Цілком зрозуміло, що Homo sapiens sapiens мав підборіддя сучасного типу ще 200 тисяч років тому. Ця риса прямо пов’язана з членороздільною мовою. Між тим матеріальна культура людей залишалась на рівні нижче неандертальського ще дуже довго.

Антрополог Люк Премо, ад’юнкт-професор Університету штату Вашингтон (США), стверджує, що все значно простіше, ніж здається. Жодної «невинахідливості» у предків сучасного виду людей (і тим більше у самого цього виду) не було. Просто людство у ході своєї історії втратило більше інновацій, ніж створило.

Згідно його концепції, ті групи мисливців та збирачів, які складали людство часів верхнього палеоліту, за кількістю рідко перевищували 20-40 дорослих людей. «Ці маленькі колективи мали порівняно високі шанси на повне зникнення», – відмічає він. Досить було захворіти найкращому мисливцеві або швидко змінитись навколишнім природнім умовам, і голодна смерть популяції знищувала всі її інновації.

Вчений створив комп’ютерну модель, яка обчислювала швидкість розвитку технологій кам’яної доби. З’ясувалось, що на коротких ділянках прогрес міг бути значним, однак на тривалих його графік нагадував пряму лінію, паралельну осі Х.

Чим можна довести подібну концепцію? Як відмічає сам антрополог, ми здатні досліджувати лише райони, де людські рештки добре збереглись, що обмежує наше розуміння верхнього палеоліту. І тим не менш приклади такого роду існують.

Коли 35-40 тисяч років тому люди заселили Тасманію, вони мали кам’яні знаряддя, явно володіли вогнем, ловили рибу.

У більш пізніх знахідках (10-12 тисяч років до н.е.) є сітки, бумеранги, інші непрості для виготовлення речі, наприклад, теплий одяг з шкір та списи. Нічого з цього до моменту прибуття європейців не залишилось: приблизно 4 тисячі років тому припинилась обробка каменю, зникли сітки, списи та одяг.

Досі активно обговорюється питання про те, чи уміли там добувати вогонь. Адже перше подібне свідоцтво датується 1887 роком, а більш ранні говорять про перенесення вогню з селища, у якому він є, туди, де він згас. Перед нами технологічна деградація до рівня нижчого, ніж Homo Erectus, який хоча б займався обробкою каменю.

Технічний регрес Тасманії

Технологічний прогрес буває й таким. Ліворуч: тасманійські кам’яні знаряддя, вік яких приблизно 10 тисяч років. Не ориньякська культура, звичайно, але на фоні дерев’яних тасманійських знарядь 18-го століття (праворуч) це просто «Бентлі» поруч з «ВАЗом».

Як відмічає Стівен Шеннан, директор Інституту археології Університетського коледжу Лондона, технологічну деградацію могли викликати низька щільність населення та крихкість системи передачі знань, коли смерть старшого до дорослішання молодшого цілком могла обірвати ланцюжок існування тої чи іншої технології.

Крім того, така крихкість, за Шеннаном, вела до відмови від нових технологій у тих випадках, коли їх впровадження було занадто складним та дорогим. До речі, подібні приклади є і сьогодні: так, клавіатура QWERTY – одна з найбільш повільних для друку англійською мовою. Але необхідність переучування користувачів позбавляє шансів кращі системи.

Якщо ви вважаєте, що зараз при високій щільності населення та ефективних системах передачі знань (включаючи писемність) регрес неможливий, то ми вас розчаруємо.

Згідно Алексу Месоуді, еволюційному антропологу з Даремського університету (Великобританія), технологічний прогрес, який вимірюється такими індикаторами, як кількість наукових публікацій та поданих патентних заявок, дійсно зростав за експонентою протягом останніх століть.

Однак останнім часом темпи помітно знижуються. Проблема, на думку вченого, в обмеженнях, які пов’язані з надлишком знань. Ми накопичили їх стільки, що молодь змушена витрачати величезну кількість часу на засвоєння інформації.

Більш того, у школі знання подаються у порядку їх накопичення людством: у результаті фізика XX та XXI століть викладається лише у старших класах та, м’яко кажучи, факультативно. Ми більше часу вчимося і менше – творимо. У результаті середній вік нобелівських лауреатів з фізики у 1900 році складав 32 роки, а у 2000-му – 38 років.

Вчений вважає, що ознаки уповільнення, викликані продовженим періодом засвоєння знань, і є головною причиною цього явища. Так що ж, нам освіту «взяти і відмінити», а майбутніх фізиків готувати окремо від філологів, з початкових класів?

Цей шлях вже застосовувався та породив (правда, не у науці, а у технологічній діяльності) іншу тривожну тенденцію, яка говорить про можливості втрати технологій у сучасному світі.

З розвитком технологій розуміння пересічною людиною причинно-наслідкових зв’язків у розповсюджених технологіях падає. Людина у конвеєра часто не може виразно пояснити навіть принцип роботи ДВЗ.

Згадаємо приклад Фіджі. Населення острову знає, що одні будівельні матеріали більш стійкі до ураганів, ніж інші. Але воно не здогадується, яка конструкція є більш стійкою до вітру. Їм просто не вистачає базових знань. Тому будинки тут стійкі лише до тих пір, поки їх будують за певними рецептами, без змін позиченими у минулому.

Як тільки матеріали для таких технологій щезають, нові споруди з дощок, оцинкованого заліза та цвяхів стають легкою здобиччю урагану. Між іншим, це характерно не лише для фіджійців.

Припинення бурного промислового росту у розвинених країнах призвело до парадоксального ефекту: кваліфікований зварювальник чи слюсар сьогодні є більшою рідкістю, ніж півроку тому. У цій галузі теоретичні знання великого значення не мають. Все залежить від передачі конкретного досвіду, і навіть п’ятирічний розрив між старим зварювальником-майстром і молодим учнем може означати зникнення тих, хто вміє якісно варити.

Як протидіяти цим тенденціям?

Науковий та виробничий розподіл праці може боротись з першою проблемою, вважає пан Месоуді. У той час як шляхи боротьби з іншою – відсутністю розуміння теоретичного змісту технологій, що використовуються, – поки залишаються невідомими.

Теги: історія, наука, технології

Матеріали за темою:

Коментарі